Головне правило материнства не те, що просте, воно взагалі елементарне. Та разом з тим, багато мам, особливо молодих мама з першою дитиною, не дотримуються його, через що страждають самі і, як наслідок, страждає і дитина. Всі оці нерви, стреси, втоми і навіть депресії, як на мене, багато в чому саме через те, що мами не дотримуються цього правило, а воно дуже важливе, особливо, коли у вас вдома немовлятко.
Я й сама перші тижні не дуже зважала на це правило, через що, певно, і мала кілька істерик.
Отже, головне правило материнства: Ви маєте думати, в першу чергу, тільки про себе і про свою дитину.
Тільки про себе і дитину. Щоб ви обоє були ситі, чисті і щасливі:)
Не про родичів, сусідів, знайомих, випадкових перехожих, не про прибирання-готування-миття посуду та інші побутові речі, а тільки про малечку і про себе. Особливо перші кілька місяців. Не варто старатися встигнути все на світі, зі всіма побалакати, всіх в гості запросити, на всіх зважати, про все паритися, і ще й будинок утримувати в ідеальній чистоті, а на вечерю варити три страви.
Коли ви перш за все думатиме про комфорт малятка та свій, той час на всяке таке сам з'явиться. Бо дитина буде спокійна і щаслива, і ви разом з нею.
І вже тоді, якщо вам то зручно та не напряжно, а дитина не проти, то запрошуйте хоч всю родину в гості і готуйте їм різотто з овочами і домашнє морозиво:)
Евеліні Богданівні вже півтора місяці і вона росте та розвивається не по днях, а по годинах, за цим так весело і цікаво спостерігати.
Вона вже не спить так багато вдень, як раніше, а може після годування ще годину-півтори бодрствувати, при цьому, звісно, потрібно постійно приділяти їй увагу, самій їй двіжувати не прикольно:)
Якщо в перші тижні свого життя вона хоч і висіла подовгу на грудях, зате потім, коли засинала, могла дві-три години спати, поки знову їсти не хотіла. А зараз такого кайфу вже нема:)
Тепер вона може заснути після того як годинку подвіжує на 30-40 хвилин, часом на годину і все, розважай її далі. Навіть під час прогулянки, коли вона найкраще спить, може прокинутись пару разів, подивитися, що там навколо неї твориться.
Але зате вона більше спить вночі, і тепер, після того як засне, і аж до ранку, може прокинутись всього двічі.
З того всього її активного часопроведення я таки купила дитячий шезлонг з вібрацією і їй він неабияк припав до душі) Вчора вона навіть в ньому заснула - це було її перше самостійне засинання - не на руках, і не біля грудей.
Тож я рекомендую купити, або взяти на прокат таку штуку всім батькам маленьких діток, думаю, ще за місяць вона вже буде тягати ті висючі забавки, а поки тільки уважно їх розглядає.
Їй тепер взагалі подобаються всякі яскраві предмети і вона може втикнути на них на кілька хвилин. По ходу пора їй показувати яскраві картинки і забавки.
А купання з бейбі свімером - це в нас тепер головна атракція:)
Купили ми його ще коли їй був місяць, але перші пару разів вона просто сиділа в ньому в воді і трішечки шось там рухалася. А зараз там вже такі плавання і перевороти, що ванни їй дуже мало:)
Плавання, і навіть миття після зміни підгузників - то для малечі взагалі велике задоволення, в водичці вона ще ніколи не плакала, навіть якщо до того ридала гіркими слізьми.
Ну і ще мацьопа вже кілька днів як активно розмовляє "на ніпанятнам", і дуже дивується, чого це ці нетямущі дорослі її не розуміють:)
Мій досвід грудного вигодовування ще дуже малий, оскільки малечі ще навіть не півтора місяці. Але зрештою, я не планую, і ніколи не планувала давати в цьому блозі якісь поради, чи рекомендації, я просто ділюсь досвідом, і, можливо, він навіть буде комусь корисним.
Так от, не зважаючи на те, що грудне вигодовування зараз стараються популяризувати і все таке, перешкоди на вашому шляху в успішному вигодовуванні чекають ще з пологового.
Все почалось, як тільки я народила. Не знаю, чи всім відомо, але після того, як вам викладають дитину на груди, вона протягом тих перших двох годин свого народження має прикластись до грудей. Моя поповзла до них зразу:) Правда, відразу схопити груди їй не вдавалось, і чи то медсестра, чи то лікарка, чи хто там, бо я їх всіх в тому стані особливо не розглядала, скептично заявила: "о, соски поховались. погано".
"Куди вони, курвамать, поховалися?", подумала я, бо сил балакати дуже не було.
"Та, погані соски", - продовжила вона свій вердикт. І тут я подумала, що добре, що я надто втомлена, щоб сперечатися, бо вона почула б мій багатий арсенал приємних слів в свою адресу і адресу її сосків)
Так от, перші пару днів, коли малеча ще не вміла взяти нормально груди, а я не вміла їй їх дати, була справді печалька. Часом нам вдавалось захопити їх з першого-другого разу, а часом це займало по півгодини. Ага, я не перебільшую)
Але вже через кілька днів в нас все вийшло. Я діяла за методикою: зжала сосок трьома пальцями (великим - зверху, вказівним і середнім - знизу), дочекалась, поки вона широко відкриє ротик, запихала сосок, і притискала тісно до себе. Так поробила день чи два, а потім мацьопа вже сама прекрасно зі всім справлялась, моїх зусиль не потрібно було.
І після того, як в неї стало все виходити, вона сама мені ті соски витягнула як вантуз:) Не треба було ні накладок спеціальних, ні молоковідсмоктувача.
Але це було потім.
А тим часом в пологовому, на другий день після пологів в палату прийшла якась женщіна, подивилась на мої груди, нажала шось там на сосок і заявила: "мало молозива".
"Хватає", - так різко відповіла їй я, що вона вирішила за краще свалити тихенько.
А на третій день, коли вже прибуло молоко, з'явилась ще якась женщіна, теж подивилась груди, нажала на соски і заявила: "Щось мало молока". В мене виникло непереборне бажання нажати їй на голову і сказати: "Щось мозку маловато".
Бажання я таки переборола, і теж сказала, що хватає.
"Не догодовуєте?", - спитала вона.
"А нашо?", - щиро здивувалась я, - "мала наїдається і спить".
"А", - тільки й сказала вона і теж утилізувалася з палати.
А потім підключаться дорога родина, знайомі, сусіди, і будуть вас питати постійно: "А молока хватає?", "Може треба догодовувати?", "А ти зціджуєшся?", "А водичку дитині даєш?", "А чо вона в тебе на грудях так довго висить, може не наїдається?".
І навіть в цілком адекватних, підготовлених до грудного вигодовування людей, таких як я, закрадатимуться страхи типу "а може вона дійсно не наїдається?", "а шо, якшо молоко пропаде?" ну і тому подібне.
Добре, що я їх в собі успішно переборювала і нормально годувала малу. І всім бажаю, не зважати на всякі дурні поради лєвих людей, які самі і півроку дитину не годували, а прислухатися до свого материнського інстинкту, до своєї малечі, ну і перші тижні якомога частіше прикладати дітьо до грудей, і тоді і з молоком у вас буде все гуд, і ніяких ідіотських зціджувань не треба буде робити, бо оця заморочка з зціджуваннями без причини - це взагалі якийсь мрак.
І добре, я вам скажу, що ті суміші такі дорогі, бо в мене є знайома, яка годує малого грудьми тільки з однієї причини: бо якісні суміші страшно дорогі. А так вона, мол, мастила би годувати, бо легше дати комусь пляшку і малечу, а самій можна десь свалити на цілий день.
Тож інколи тих, кого не зупиняє здоров'я власної дитини, зупиняє принаймні бабло, отака фігня, малята:)
А, ну і про нічні годування. Отут я неймовірно тішусь, що годую грудьми. Бо мала спить біля мене, і як тільки вона прокидається, бо хоче їсти, я даю їй груди, і сама успішно біля неї піддрімую, а часом і прекрасно сплю:) А як подумаю, що це треба було б кожен раз вставати, йти на кухню, гріти воду, бадяжити суміш, то ну його в баню:)
Ану кажіть чесно: хто не переживав під час перших прогулянок, що малеча прокинеться і буде репетувати на весь парк, чи вулицю, а ви не знатимете, що з нею робити, як заспокоїти, а додому ще 15 хвилин йти? Є такі? Ну ви круті:) Бо я так боялася такого розвитку подій, що якраз на першій прогулянці так і сталося, бо всі наступні рази Евелінка мирно спала на прогулянках по кілька годин.
Це зараз вона вже може півгодини бодрствувати в візочку і не плакати, а роздивлятися небо і візочок:) Ну, а навіть, якщо пхинькає, то я вже не панікую, а беру на руки, заспокоюю її, і ми їдемо далі принаймні хвилин 10 без плачів)
А перший раз я ще боялась її, боялась плакань на гуляннях і вона по ходу не менше боялася тих гулянь))
Тому перший раз ми погуляли аж хвилин 15, кілька наступних - десь по годині, а тепер можемо їздити далеко і надовго. Тим більше, що літо і грудне годування дають можливість таскати дитину, де захочеш. Тому в три тижні моя малеча вже побувала на Дні народженні моєї коліжанки на літньому майданчику "Ковчегу". А в мене тоді якраз і стався перший досвід вуличних грудних годувань.
Саме смішне, що поки я її годувала, а вона їсть довго, навколо лавочки, де я сиділа, бігали, бавились діти років по два-три і Богдан мій сміявся, що вони прийшли на запах молока))
А, якщо загалом щодо прогулянок, то я зрозуміла одне просте правило: гуляйте тоді, коли і вам, і дитині добре. Тобто, не варто мотати круги в парку двічі на день по три години, якщо ви невиспані і втомлені, краще поспіть вдома з дитиною. Від щасливої, енергійної мами користі малечі буде більше, ніж від купи годин гулянь. І так само не варто таскати дитину по вулиці, якщо вона вже хоче їсти, ниє, і ті гуляння їй до місця під підгузником.
Ну, і чесне слово, не кутайте дітей в дві ковдри в 25 градусів) І шапочка з шкарпетками їй ні до чого, якщо на дворі шпарить сонце. А то інколи як подивлюся на тих бідних дітлахів, запакованих в шапки, комбінезони і ще й накриті пеленкою в літню то спеку, то аж шкода їх стає. А головне мама йде собі збоку в шортах і майці, і їй попри мешти, що дитина червона, а потім думає: "чо та дитина так хворіє, я ж її добре кутаю" :)
Перші дні я була в шоці. І ночі тим більше. Як я вже казала, в пологовому я майже не спала і мріяла про своє зручненьке, м'якеньке ліжечко, щоб нарешті виспатись. А не тут то було. Виявляється, ті новонароджені дуже багато і часто їдять - і вдень, і вночі. Нє, ну я підозрювала, що так буде, але, щоб так часто і так довго - оце я була в шоці. Я читала, що немовлята багато сплять, так от перші тижні вона це робила виключно в мене на грудях. Я була, капєц, в паніці, думала: йосіпасі, і скільки місяців це буде? В перервах між годуваннями я встигала тільки поїсти і швиденько сходити в душ.
Але вже через тиждень вночі вона просипалася, щоб поїсти, раз в 2-3 години, а ще через тижні два-три вже не так часто просила груди. Хоча і зараз часом любить там зависнути на дві години))
Але перші дні я була в пічалі і нила Богданові, що краще б я працювала в дві зміни в своїй Цитаделі. А коли хтось дзвонив і питав, чи мені допомогти з дитиною, то тільки дратував мене, я казала, що "якщо у вас немає сісьок з молоком, то ви мені не допоможете".
А потім я зрозуміла, що поки її годуєш, можна дивитись серіали онлайн) І так я нарешті подивилася останній сезон "Гри престолів" і почала дивитись "Коварних горнічних")
А ще перші дні я її наївно пробувала класти спати в ліжечко. Ага, дуже вона хотіла спати в своєму гарному, зручному ліжечку, яке я так довго обирала. Нє, біля мене їй було ліпше. Але потім я сама зрозуміла, що я б задовбалася по три рази на ніч брати її з ліжечка, щоб погодувати, а потім назад класти в ліжечко. Так вона і спить зі мною, при чому умудряється зайняти добрячий шмат ліжка:)
Ще нам дуже допомагав наш тато, не зважаючи на те, що в нього було купа роботи. Особливо перші тижні, коли я час від часу впадала в легкі істерики "чо вона плааааче?", "чо вона стільки висить на грудях?", "забери її від мене", "я хочу бахнути коньякууу", ну і тому подібне:)
Загалом, якщо ви знаєте молодих мамів з першою дитиною, які час від часу не зривались і не істерили в перші тижні, то покажіть мені ці цінні екземпляри:)
Я була, на мою скромну думку, дуже підготовлена, і курсами в школі материнства, і літературою, і інтернет-статтями, але то таке діло, як екзамен: готуєшся-готуєшся, а потім все одно в шоці:)
Не знаю, може хтось насолоджувався трьохденним (а в декого й більше) перебуванням в пологовому, але я в принципі не люблю ніяких лікарняних закладів і додому мені хотілося вже на другий день. От не шарю, якщо все добре, і жінка з дитиною здорові, чого їх тримати в тому заточєнії три дні? Одного дня, як на мене, цілком би вистачило.
Особисто я там не могла ні їсти, ні спати. Ну, їсти не могла їхню їжу, свою топтала як має бути:) Ну, ви собі приблизно уявляєте, чим годують в лікарнях? Так от, все ще прескорбніше) Той суп з двома шматочками картоплі, одним шматком нещасної моркви і кількома гречинками на ранок після пологів я ніколи не забуду. Бо його я таки з'їла, оскільки мені ще ніхто нічого не приніс, а голодна я була, як дика звірина - ще би, після такої важкої роботи:) Так от про що я - беріть з собою свою їжу. Або хай вам хтось приносить свіженьке. Бо від тих казьоних харчів хіба одна користь - можна підхуднути за ті три дні.
До речі про це - жінки, можете не боятися, що після пологів з вашою фігурою буде якась печалька, я вже через кілька днів виглядала так, як до вагітності. Знову ж таки - спорт вам в поміч (до вагітності, маю на увазі), ну і щоденне мастіння живота олійкою, можна навіть простою оливковою. В мене, наприклад, жодної розтяжки, аж моя гінекологша при огляді захоплювалась:) нє, ну і не тре всю вагітність торти жерти, бо то ніяка олійка і качання пресу до вагітності не допоможуть:) ну і особисто я ще носила щодня компресійний трикотаж - підколінки, щоб вагітність ніжкам не зашкодила. І таки не зашкодила, ніяких венок не повилазило, хоча маю генетичну схильність до варикозу.
Але щось я відійшла від теми:)
Так от, спати в пологовому я теж не могла, бо, по-перше, не можу спати при світлі, по-друге, ті ліжка - то якісь середньовічні тортури, а по-третє, постійно в палатах навколо плакали чиїсь діти. І в мене, певно, дуже гостро відразу проявився материнський інстинкт, бо я би всіх бігала - заспокоювала)
Ну а ще мені там було дуже нудно, перший день Евелінка взагалі після смоктання засинала на 4, а то і 5 годин, другий день теж багато спала, і я з того всього клацала її знимки)
Тепер дивлюсь на них і думаю - нічого собі вона мацьопа була, хоч пройшов тільки місяць:)
При виписці ми взагалі важили менше 2700, і неонатолог ще парила мені, що то багато, і вона нас не випише. Прийшлось їй докладно пояснити, що я в курсі, що діти перший тиждень можуть втрачати до 10 відсотків ваги, а вже потім її набирають. Вона щось там недовольно фиркнула. Нє, я зрозуміла, до чого вона хилить своїм "не випишемо", але натяк хоч і був зрозумілий, та не взятий до уваги, і залишилась вона при своїх інтересах, а я при своїх грошах:)
А на третій день була пічаль, яка, певно, буває майже у всіх жінок - прибуло дохолєри молока, ним можна було вигодувати не тільки Евеліну, яка шось там трохи посмоктала і заснула, а цілий полк немовлят. Груди стали на два розміри більші і такі важкі і болючі, шо я ледь не впала в паніку, але вчасно була покликана масажистка, яка виправила цю печальну ситуацію) Наступні пару днів вдома я ще робила собі такий масаж сама, а вже потім все стало на свої місця.
І от після трьох днів мордувань в пологовому нарешті настав той довгоочікуваний момент виписки. І от треба ж таке, щоб усі дні, поки я харилась в пологовому, сяяло сонечко і загалом була чудова погода, а в день моєї виписки добряче похолодало і ліпашив сильний дощ. Оскільки тоді, коли в мене почались перейми, взагалі була сильна гроза, то Евеліна Богданівна, напевно вміє прикликати дощ:)
Ну, а потім ми прибули додому, де всі щось дарували Евеліні, а мені ніц, після чого дорога родина жерла празький торт, а я гречку, одним словом, світ несправедливий до породіль. Ех:)
Мені дуже подобалося бути вагітною - ускладнень у мене ніяких не було, почувала я себе чудово, нічого не боліло. Та ще й всі тебе люблять і шанують:) Чо би тут не тішитись. Я все кажу, що всім би такої вагітності, як у мене.
Крім того, я поправилась всього лиш на 12 кг - ну прямо як книжка пише) і в мене не було ні одної розтяжечки, та і загалом виглядала я то шо нада. Оця фотка зліва зроблена за три дні до пологів)
Про пологи я під час останніх місяців вагітності вивчила все: як починаються пологи, як дихати на переймах, пози для полегшення на переймах, як тужитися, як то все проходить і так далі, і тому подібне. Тому, коли в грозову ніч вівторка, 16 червня, на тиждень раніше від запланованої дати в мене почало з однаковою періодичнистю боліти в попереку, я запідозрила неладне. Але, думаю, почекаю, мало лі, може це хибні перейми, а я зараз приїду в той пологовий, а я їх знаю - вони мене вже звідти не випустять, поки не рожу)
Почекала я пару годин, а гострий біль на 15-30 секунд з періодичністю в 15-20 хвилин не проходив. І я зрозуміла, що пора йти в душ і викликати таксі. Я розбудила Богдана, ми зібрались і поїхали.
Поки не відійшли води, перейми, скажу я вам, то дєцкий лєпєт) принаймні для мене так було)
Я сиділа в фейсбуці, робила селфі, постила їх в інстаграм...
От справа фотка за годину до того, як відійшли води)
Коли до мене лікарі заходили, в шоці були, і питали - тебе шо нічо не болить? ти родиш чи в телефоні сидиш? а в тебе точно перейми? Отаке)))
А от, коли десь близько п'ятої в мене відійшли води, почалися серйозні перейми. І тут, я вам скажу, особливо тим скажу, хто планує родити, головне правильно дихати. Це настільки полегшує біль, що ви собі не уявляєте. Тож не лінуйтеся перед пологами і подивіться всякі ролики на ютубі і потренуйтеся пару днів хоча б.
Ну і обов'язково, дійсно обов'язково, беруть на пологи чоловіка. Мені Богдан надзвичайно допомагав - як морально, так і фізично, без нього я б не була таким молодцем. Він правда настраждався теж, бо це було: "Богдан, дмухай на мене віялом! Нє, забери то віяло, нахолєру ти на мене дмухаєш!", "Роби мені масаж! Нє, не роби масаж, забери руки!", ну і такево) Але я, міжду прочім, навіть не кричала, і не матєрилась, то я ше була дуже чемна породіля))
Але перейми - то ще теж такоє. Бо є ще потуги) І коли на переймах ти мусиш просто перемордуватися трохи, єдине, що можеш собі диханням і позами допомогти трохи, то потуги - то серйозна важка праця, я вам серйозно кажу)
Меблі легше таскати, і штангу по спортзалі, марафон легше бігти і поле бараболі засадити, ніж ото тужитися. Най його шляк трафить, як то важко) І це при тому, що я слабачкою ніколи не була, до вагітності ходила по тренажерках і басейнах, щодня робила зарядку і качала прес, а під час вагітності займалася спеціальною гімнастикою і дуже багато ходила. То я собі не уявляю, як там слабачки тужаться, особливо, якщо в них плід 4,5 кг, а не 2,9 кг, як моє золотко) Так шо, дівки, спорт - то наше всьо. Ну і знову ж таки - правильне дихання.
Але, коли ти нарешті з тим всім впораєшся і почуєш крик свого дітятка, і коли тобі нарешті викладуть його на груди, ти забуваєш всі ті двіжі:)
Ну і я особисто каааапєц як собою гордилась і повторяла весь час Богданові: "Оце я молодець, правда?"))
А потім вже в палаті не спала ніхолєри, а дивилась на малечу і думала "це ж я її родила, але я крута"))
Карочє, хто не родив, той жізні не знає. Так шо пацикам в принципі не дано)))
