9 місяців в мені та 9 місяців біля мене

Кажуть, що з роками час іде швидше. Можливо й так, але ще швидше час спливає, коли у тебе з’являється дитина. Тоді й справді не встигаєш оглянутися, як маленький згорточок, який ти, здається, тільки вчора виносила з пологового, вже ходить, сміється, говорить свої перші слова та їсть своє перше печиво.

Вагітною я дуже хотіла, щоб час йшов швидше, і я вже могла носити свою малечу не в животику, а на руках. Не тому, що мені не подобалося бути вагітною, якраз навпаки, просто не терпілося дочекатись до цієї неймовірної першої зустрічі.

На рахунок вагітності мені якраз дуже пощастило – в мене була неймовірно приємна й щаслива вагітність. В мене не було токсикозу, набряків, задишок, величезного живота, болю в спині чи низу живота, виглядала я пречудово, а набрала тільки 12 кілограм. Я готувалася до швидких і легких пологів і вірила, що мені все вдасться. Майже жодних вагітних страхів не було. Я пила вітаміни, робила фото та відео за УЗД та скуповувала дитячі мілашечні речі. Просто сплакатись від умілєнія)

Потім були пологи. Не скажу, що дуже швидкі чи легкі, але як я й хотіла – максимально природні, без обезболюючих, стимуляції та інших приколів. Ну і без ускладнень, я просто потерпіла, постаралась, і в мене усе вийшло:) Богдан заплановано був зі мною і дуже мене підтримував.

І от – Евелінка була уже не в мені, а на мені:) Я не плакала від радості, чи гормонів, чи чого там, як часто буває, тільки втомлено посміхалася і тішилась, що це я її народила, ось вона – моя маленька дівчинка. Перші тижні я взагалі дуже часто могла навіть вночі просто дивитися на неї сплячу по кілька хвилин і дивуватись та тішитись, що то ми з Богданом зробили таке чудо.

Потім чудо ставало все менше спати і все більше чудити:) Не скажу, що я була не готова до материнства, я б навіть сказала, що я готувалася до гіршого: недоспаних ночей, старих трєніків у магазин і відрослого коріння волосся:) Всього цього нема і не було, Богу дякувати. Але сказати, що материнство – це легко, язик не повернеться. Це шалена, колосальна відповідальність та праця. І, звісно ж, неймовірна втіха та радість кожного дня, кожної хвилини. Проте, часом дуже втомлива втіха:) В мене ще й Евелінчик надзвичайно активна та непосидюча дівчинка, яка дуже любить кудись влізти, тож за нею потрібен прискіпливий, постійний догляд. 

Але коли вона почала ходити, важче не стало, навіть навпаки. Багато хто лякає, що старші діти – більші проблеми. Але чим більше самостійною вона стає, тим, чесно кажучи, мені легше. Ще як почне на горщик проситися – то взагалі буде прекрасно.

Взагалі, моя малявка мусить привчатися до ранньої самостійності, зі мною по-іншому не вийде:) Вона рано сіла, рано почала повзати, перші кроки зробила в 8 місяців, зараз сама може попити та поїсти, якщо це правда не якась мазюча каша, а щось типу шматочків риби, банана чи яблука. В блендері я їй зараз мелю тільки м’ясо, все інше вона їсть маленькими шматочками. А ще вона вже знає, що зранку, коли прокинеться, треба не навалити купу в памперс, а почекати, поки мама посадить на горщик:) Вона може сама гратись, але є одне велике але – треба, щоб хтось був у кімнаті. От що в неї ніяк не виходить – то це залишатися самій навіть на кілька хвилин, Евеліні постійно треба компанія. Навіть, якщо я йду в туалет, то вона біжить за мною, товче ручками в двері і голосно кричить «мааааааааам». І, коли я виходжу, ображено на мене дивиться:) Проте я не думаю, що для 9-місячної дитини це щось страшне, поки-що я готова з цим миритися:)

Загалом, можу сказати, що за ці 9 місяців у моєму житті багато чого змінилося, я багато чого навчилася біля своєї малявки і вона біля мене також. Це неймовірне відчуття, коли на твоїх очах росте та пізнає світ маленька людинка, а ти, як ніхто інший, можеш вплинути на кут цього пізнання світу і допомогти їй бути щасливою.