Ходять легенди, що є такі діти, яких можна посадити в манеж чи ліжечко, чи просто на коврик, дати їм забавки і вони там тихенько собі граються годинами і навіть не намагаються вилізти. Ці легенди навіть підтверджують деякі мої везучі знайомі.
В принципі, не можу сказати, що мені не пощастило, бо я ж сама завжди хотіла активну, енергійну, рухливу дитину, і тепер, як то кажуть, пакой нам толька сніцца:)
Моя Евеліна не те, що не буде спокійно сама бавитись десь на одному місці, вона просто не всидить на одному місці більше 10-20 хвилин. Їй постійно треба десь лізти, сідати, вставати, повзти, все діставати, розкидати, рвати, супроводжуючи це голосним пищанням, якшо це можна назвати пищанням, бо то якийсь більше немовлячий металкор)) Ми з Богданом завжди кажемо, що її треба записати у немовлячу рок-групу, або створити таку, бо наша малявка найбільше любить скрімити і товкти руками по всьому, барабани їй би теж були, певно, б не чужі:)
У візочку несплячою Евелінка теж може висидіти максимум півгодини і тоді починає в ньому вставати і пробувати вилізти:)
Словом, в мене не та дитина, з якою можна спокійно годинами ходити по супермаркету чи пекти торт з трьома видами крему, якщо вона не спить. Бо є ризик, що яйця до того торту довго стоятимуть напівзбиті, молоко збіжить, мука і цукор будуть розсипані по всій кухні, а сметану Евеліна втіхаря злизуватиме з ложки.
І от був, не буду кривити душею, в мене такий період, коли я думала "ну є ж в людей спокійні діти, оце ж пофартило їм" і я реально підзаздрювала тим, чиїх дітей було ні видно, ні чути.
Але потім дала собі на спокій, бо якщо реально подумати: яка в мене - непосидючої, активної і галасливої, мала би бути дитина?:)
Взагалі порівнювати свою дитину з чиєюсь - це останнє, що варто робити. Краще того, в принципі, ніколи й не робити. Навіть десь наодинці з самим собою. Бо ж як можна порівнювати тих крихіток, коли вони всі такі різні? Такі ж різні, як різна кожна людина, бо вони хоч маленькі, але особистості. І хтось спокійний, хтось активний, хтось лінивий, хтось енергійний, хтось тихий, а хтось крикливий. І це не значить, що хтось гірший, а хтось кращий. Ті малі карапузи всі дуже кльові, і всі показують нам все найкраще, що в них є, якщо їх дуже сильно любити. Так що любіть своїх малявок:)
Отакий вийшов милий опівнічний пост і мила знимка моєї бешкетниці:)
Я таки великий лейдак, яких ще пошукати треба, і так розлінилась, що забула за свій блог:) Але останнім часом мені часто за нього нагадували, і я таки забрала себе від святкових столів, викинула з рук чергову цукерку і вирішила щось написати:)
Часу пройшло огого, а по немовлячих мірках це взагалі шалений відрізок часу і Евелінка навчилась купу всього нового, я не встигаю за її досягненнями.
А найбільший розвиток почався, коли вона спочатку навчилася перевертатись в різні боки. З животика на спинку їй часом вдавалося перевернутись, коли їй було близько трьох місяців, потім лежачи на спині, вона постійно переверталась на бочок, а рівно в чотири місяці і один день зробила свій перший переворот з спинки на животик. І почалося. Просто лежати їй вже не хотілося, і вона постійно вертілась, перекручувалась і таким чином пересувалась.
І тут сталося ВОНО. Те, що вперше найчастіше стається саме тоді, коли дитина ще тільки починає активно двіжувати, а батьки ще до цього не звикли. ВОНО - перший політ з дивана. Багато молодих мам, і я в тому числі, думають, що їх ця оказія омине, бо вони всі такі уважні і все таке, ага, не тут то було. Зазвичай на цей прекрасний політ вистачає кількох секунд, поки ви кудись втикнули, повернулись, одним словом, відволіклись. І малеча думає, а чо нє - пора виходити за рамки:)
Нє, ну в принципі, лєгєнди гласять, що є такі мами, в яких діти ніколи не падали з дивана, я їх вітаю, і медаль їм, медаль! Може вони зразу здогадались, що, якщо малеча вже дуже активна, то пора її перемістити на підлогу, може вони справді очей не відводять від дитини, ну але то не про мене. Моя малеча у віці чотирьох з копійками місяців вирішила, що то лі вона одна з братів Райт, то лі вона сокіл і літає, і сіганула з дивана на підлогу. Богу дякувати, коврик м'який, а диван низький, і нічого страшного не сталося, але крику було багато. І скажу вам точно, що я перелякалася значно більше за Евеліну. І з того часу вирішила, що хай краще лазить по підлозі. Хоча один випадковий політ в нас ще був. Зрештою, діти з тим ростуть, але це я зараз така мудра, бачили б ви мене в паніці після тих падінь:)
Ліпше б, звісно, якби малявки не робили таких здиванних польотів, але ліпше й було б, якби долар був по п'ять)) Тож мужності вам, терпіння і витримки, молоді мами, а я йду таки з'їм ще пару цукерок з чайком у тиші та спокої, поки моя малеча спить:)
