9 місяців в мені та 9 місяців біля мене

Кажуть, що з роками час іде швидше. Можливо й так, але ще швидше час спливає, коли у тебе з’являється дитина. Тоді й справді не встигаєш оглянутися, як маленький згорточок, який ти, здається, тільки вчора виносила з пологового, вже ходить, сміється, говорить свої перші слова та їсть своє перше печиво.

Вагітною я дуже хотіла, щоб час йшов швидше, і я вже могла носити свою малечу не в животику, а на руках. Не тому, що мені не подобалося бути вагітною, якраз навпаки, просто не терпілося дочекатись до цієї неймовірної першої зустрічі.

На рахунок вагітності мені якраз дуже пощастило – в мене була неймовірно приємна й щаслива вагітність. В мене не було токсикозу, набряків, задишок, величезного живота, болю в спині чи низу живота, виглядала я пречудово, а набрала тільки 12 кілограм. Я готувалася до швидких і легких пологів і вірила, що мені все вдасться. Майже жодних вагітних страхів не було. Я пила вітаміни, робила фото та відео за УЗД та скуповувала дитячі мілашечні речі. Просто сплакатись від умілєнія)

Потім були пологи. Не скажу, що дуже швидкі чи легкі, але як я й хотіла – максимально природні, без обезболюючих, стимуляції та інших приколів. Ну і без ускладнень, я просто потерпіла, постаралась, і в мене усе вийшло:) Богдан заплановано був зі мною і дуже мене підтримував.

І от – Евелінка була уже не в мені, а на мені:) Я не плакала від радості, чи гормонів, чи чого там, як часто буває, тільки втомлено посміхалася і тішилась, що це я її народила, ось вона – моя маленька дівчинка. Перші тижні я взагалі дуже часто могла навіть вночі просто дивитися на неї сплячу по кілька хвилин і дивуватись та тішитись, що то ми з Богданом зробили таке чудо.

Потім чудо ставало все менше спати і все більше чудити:) Не скажу, що я була не готова до материнства, я б навіть сказала, що я готувалася до гіршого: недоспаних ночей, старих трєніків у магазин і відрослого коріння волосся:) Всього цього нема і не було, Богу дякувати. Але сказати, що материнство – це легко, язик не повернеться. Це шалена, колосальна відповідальність та праця. І, звісно ж, неймовірна втіха та радість кожного дня, кожної хвилини. Проте, часом дуже втомлива втіха:) В мене ще й Евелінчик надзвичайно активна та непосидюча дівчинка, яка дуже любить кудись влізти, тож за нею потрібен прискіпливий, постійний догляд. 

Але коли вона почала ходити, важче не стало, навіть навпаки. Багато хто лякає, що старші діти – більші проблеми. Але чим більше самостійною вона стає, тим, чесно кажучи, мені легше. Ще як почне на горщик проситися – то взагалі буде прекрасно.

Взагалі, моя малявка мусить привчатися до ранньої самостійності, зі мною по-іншому не вийде:) Вона рано сіла, рано почала повзати, перші кроки зробила в 8 місяців, зараз сама може попити та поїсти, якщо це правда не якась мазюча каша, а щось типу шматочків риби, банана чи яблука. В блендері я їй зараз мелю тільки м’ясо, все інше вона їсть маленькими шматочками. А ще вона вже знає, що зранку, коли прокинеться, треба не навалити купу в памперс, а почекати, поки мама посадить на горщик:) Вона може сама гратись, але є одне велике але – треба, щоб хтось був у кімнаті. От що в неї ніяк не виходить – то це залишатися самій навіть на кілька хвилин, Евеліні постійно треба компанія. Навіть, якщо я йду в туалет, то вона біжить за мною, товче ручками в двері і голосно кричить «мааааааааам». І, коли я виходжу, ображено на мене дивиться:) Проте я не думаю, що для 9-місячної дитини це щось страшне, поки-що я готова з цим миритися:)

Загалом, можу сказати, що за ці 9 місяців у моєму житті багато чого змінилося, я багато чого навчилася біля своєї малявки і вона біля мене також. Це неймовірне відчуття, коли на твоїх очах росте та пізнає світ маленька людинка, а ти, як ніхто інший, можеш вплинути на кут цього пізнання світу і допомогти їй бути щасливою.

Поради і порадники: хороші та не дуже

Жодну жінку, яка народить дитину, це не мине. Жодну. Жоднісіньку. Навіть, якщо вам сорок, і ви народили третю дитину, все одно знайдуться люди, які впевнені, що знають про виховання та догляд дітей значно більше за вас. Навіть, якщо у них самих дітей немає. Навіть, якщо у них племінників і похресників немає. Все одно в них знайдеться аргумент, що «знайома сестри моєї співробітниці казала, що найкраще годувати дитину тим-то і тим-то…», і все – сперечатися немає сенсу. Навіть, якщо такі порадники ніколи не годували груддю, або годували два місяці, вони все одно краще за вас знають, є в вас достатньо молока чи нема, і якої воно "жирності". Навіть, якщо вони виховали двієчника чи хулігана, вони все одно знають найкращі методи виховання ідеальної дитини. 

І головне – ці порадники повсюди. Від них нікуди не сховаєшся. Вийдеш з візочком на прогулянку – і вже бабуля на лавочці тобі пояснює, чого на дитину треба було шапочку одягнути в літню спеку, як правильно тримати малюка, і як це яблучний сочок дитині ще не давати, їй ж уже три місяці! Або зарулиш візочком на дитячий майданчик, де такі ж як ти новоспечені мамочки пояснять, чому дитину не можна на руки брати, чим її краще годувати і скільки разів з обох сторін прасувати дитячі речі. 

Молоді мами – це часом взагалі повна біда, бо ж кожна впевнена, що її метод виховання і догляду за дитиною – найкращий. І, якщо ти наберешся сміливості заявити, що робиш по-іншому, то на тебе подивляться, як мінімум, як на прокажену.

А крім цього ще ж є дорога родина, кожен член якої стовідсотково дасть тисячу і одну пораду, від яких помалу закипає мозок, бо ж хтось каже, що треба годувати по режиму, хтось, що по запиту, хтось, що дитину треба пеленати в перші місяці, хтось каже, що всякі пеленання давно в минулому, хтось радить садити на горщик ледь не з перших місяців, хтось – не раніше року…

І це ще не кінець взриву мозку. Ще ж є купа літератури від дитячих психологів і педіатрів. І кожна поважаюча себе мама, звісно, мусить хоча б бігло передивитись всіх тих зайцевих-доманів-комаровських. І всі знову ж таки багато в чому не сходяться думками! І кому тут вірити, кого слухати, якщо ще й свого досвіду поки немає?!

Я вам так скажу, досвід – діло набувне. І ніхто вам стовідсотково не скаже достеменно, як саме вашу конкретну дитину ростити. Бо найкраще це знаєте саме ви. Бо ви мама своєї дорогоцінної малявки і у вас є щось більше за знання – особливе мамське чуття, що потрібно саме вашій дитині. Звісно, все одно виховання певним чином відбуватиметься методом проб і помилок, без цього ніяк. Але тут якраз добрі поради і можуть вам допомогти. Бо все ж таки серед засилля тих усіх порадників є справді розумні, адекватні люди з досвідом. Але потрібно усе фільтрувати, і підлаштовувати під себе і свою дитину. Те саме стосується і книжок мудрих дядь і тьоть. Бо якщо хтось там написав, що дитину треба вкладати спати саме так, і ви пробуєте-пробуєте кілька днів, а ваша дитина так не вкладається і горлає годинами на весь будинок, то забийте трохи на того дядька з порадами. Все ж таки всі люди різні, і так само всі діти різні. Кожен з цих малюків вже особистість, а нам, мамам, головне зробити так, щоб вони росли щасливими. А як зробити так, щоб ваш малюк виріс неймовірно щасливим, чомусь якраз ніхто не радить. Тож поради порадами, а приймати усі рішення все одно вам. На завершення дозволю собі перефразувати відомий вислів: «Сім порадників послухай і сама вирішуй» :)

Як не отупіти і не знудитись в декреті

Один з великих страхів молодих мам, особливо, якщо до декрету вони вели дуже активне життя - це внаслідок декретної відпустки перестати розвиватися, отупіти, зациклитися на памперсах, схемах прикорму і щоденному миттю іграшок і підлоги, та стати нецікавою знайомим, чоловіку і, зрештою, собі самій. Скажу чесно, що і мене цей страх не оминув. Я переживала, що мені стане нудно, я хотітиму більше спілкування, різноманіття і на роботку:)

Проте скажу вам одну дуже банальну, але дуже правдиву річ: все в ваших руках. Можна, звісно, вдало деградувати, а можна ще більше розвиватися, ніж в додекретному житті. 

Бо є купа купезна цікавих та корисних справ, і головне бажання, а час завжди знайдеться. Навіть, якщо у вас така ж як і в мене страшенно нелюбляча самотність дитина, яка може побути сама в кімнаті 5-10 хвилин максимум, в той час, поки ваша малеча грається, не обов'язково стояти в неї над головою і спостерігати. Думаю, в принципі мало, хто так робить:) В цей час, звісно, можна дивитися тупі серіали і передачі по тєліку, можна грати забавку на телефоні, можна безцільно серфити інтернет (чим я таки теж часом грішу, хе-хе), а можна зайняти себе чимось значно кориснішим.

До прикладу, моя співробітниця (привіт, Марійка!:)) в декреті почала вишивати, і зараз вишиває такі круті картини і вишиванки, ніби вона народилася з голкою, ниткою і канвою в руках) 

Кума цієї ж співробітниці в декреті почала пекти суперсмачні тортики (знаю, що суперсмачні, бо не раз пробувала), і тепер це вже не тільки хобі.

Знаю, багатьох дівчат, які в декреті почали робити кльовечі хенд-мейдівські штуки, і в них це також переросло із хобі в підробіток.

Хтось шиє чи в'яже діткам одяг та іграшки. Хтось робить прикраси. Хтось вивчає фотошоп чи всякі відеомейкери. Хтось, зрештою, подорожує разом з дітками. 
Загалом, як показує практика, декрет - це чи не найкращий час для нових хобі та стартапів.

Якщо говорити про особистий досвід, то руки в мене трохи не з того місця і хенд-мей, скрап-букінг і всяке таке - то явно не моє)) То я обрала для себе інші заняття. 

Так, я вже третій місяць вдосконалюю англійську на lingualeo.com та engvid.com. Ресурсів для вивчення іноземних мов, зрештою, в неті є повно і багато з них дійсно кльові. Але будьте чесні з собою і займайтесь регулярно, бо я чемно займаюся щодня, крім якихось виняткових випадків, і прогрес реально є.

Коли малявка засинає після обіду, перші півгодини я виділяю на активні заняття спортом, зокрема, останнім часом захопилась заняттями з Джиліан Майклс, шальона тьотка, я вам скажу)) в неї півгодини ну дуже продуктивні, їх хватає на цілий день) але, якщо маєте бажання і час, то можна десь походити в зальчик чи на фітнес, заодно там полялякати буде з ким:) але то якшо є дітьо з ким залишити. ну або бігати зранку, але особисто мене швидше змусиш бетон місити, ніж встати ні світ, ні зоря) я навіть на роботу в 7.30 леееедве вставала)

Ще я займаюся тим, що завжди страшенно любила, але останні роки ніколи не було достатньо часу - багато читаю. Всякого різного: і книги з психології, і самовдосконалення, і просто художні. То мене дуже тішить.

Ну і, хоч руки в мене з одного місця, але шось таки я вмію - часом незле так писати) Оце нещодавно знайшла в себе на компі розпочату абетку в віршиках, відредагувала її, дописала, і тепер в Евелінки буде власна абетка. Є ще розпочата і недописана казка, така нічо, як на мене) Тре тільки дописати.

А, ну і та, ще я веду цей блог, і те, що ви це читаєте, значить, що він таки комусь цікавий))

Одним словом, цікавих, корисних і розвиваючих занять є повно, і в наш інтернетний час, для більшості цих занять навіть не потрібно покидати стіни рідного дому) Тож дєрзайте! І пам'ятайте, що навіть мого улюбленого Гаррі Поттера Джоан Роулінг написала в декреті:)

Горщикові посиденьки:)

Не могла не похвалитись, що Евеліна Богданівна вже крута дівка і ходить декілька разів на день по своїх важливих справах на горщик:)

Питання горщика і коли до нього привчати таке ж суперечливе, як те, коли яку їжу починати давати дитині, різні педіатри і мамські форуми розповідають абсолютно різне. Але я взагалі ніколи не парюсь всякими загальними рекомендаціями і твердо переконана, що завжди тільки мама точно знає, що її конкретній дитині треба:)

Плюс, у мене в голові постійно лякаюча картинка трирічної дитини в памперсі й з пустушкою:)

Переживаючи, щоб ця картина не втілилась в життя, я нещодавно купила Евеліні горщик. Більше навіть не для того, щоб вона зразу на нього сідала, а для ознайомлення, щоб даний предмет їй був знайомий і вона його не боялась, бо знаю і такі випадки:) Купила, до речі, без наворотів, світла і музики, бо це якийсь капєц:) Простенький, невеличкий, бо їй ж таки не два роки, і зі зручною спинкою. 

Тим не менш наступного після покупки дня я вирішила таки спробувати її на нього посадити, цікаво було, чи буде Евелішка взагалі сидіти на горщику, бо дівчина вона ну дуууже непосидюча, її навіть вдягнути важко, бо вона весь час кудись лізе. Але на мій подив вона чемно сіла на свій трон (хе-хе) і десь за хвилину чемно зробила своє діло)) перші два дні я її садила відразу після нічного і денних снів, і напевно влучно вгадувала момент, бо за хвилину-дві ми завжди зі всім справлялись) 
Зараз ще й після годування саджу, і вона таки, напевно, зрозуміла, що це за штука і чого від неї хочуть, бо майже відразу чемно робить своє діло, і після того, як зі всім впоралась, пробує з нього встати) Але поки не зробить усе, не встає) Ну, правильно, чекає, щоб її похвалили, бо я Евеліну за горщикові посиденьки страшенно розхвалюю на всі лади, так шо вона тішиться-неперетішиться з широкою посмішкою на всі свої два з половиною зуби)) 

Я, звісно, розумію, що Евелішкін мене за пару днів чи навіть тижнів не почне попереджати, що хоче пісяти, і не полізе до горщика, коли треба буде, але все одно такі наші маленькі успіхи мене дуже тішать:)

All we need is love :)

Ходять легенди, що є такі діти, яких можна посадити в манеж чи ліжечко, чи просто на коврик, дати їм забавки і вони там тихенько собі граються годинами і навіть не намагаються вилізти. Ці легенди навіть підтверджують деякі мої везучі знайомі.
В принципі, не можу сказати, що мені не пощастило, бо я ж сама завжди хотіла активну, енергійну, рухливу дитину, і тепер, як то кажуть, пакой нам толька сніцца:)
Моя Евеліна не те, що не буде спокійно сама бавитись десь на одному місці, вона просто не всидить на одному місці більше 10-20 хвилин. Їй постійно треба десь лізти, сідати, вставати, повзти, все діставати, розкидати, рвати, супроводжуючи це голосним пищанням, якшо це можна назвати пищанням, бо то якийсь більше немовлячий металкор)) Ми з Богданом завжди кажемо, що її треба записати у немовлячу рок-групу, або створити таку, бо наша малявка найбільше любить скрімити і товкти руками по всьому, барабани їй би теж були, певно, б не чужі:)
У візочку несплячою Евелінка теж може висидіти максимум півгодини і тоді починає в ньому вставати і пробувати вилізти:)
Словом, в мене не та дитина, з якою можна спокійно годинами ходити по супермаркету чи пекти торт з трьома видами крему, якщо вона не спить. Бо є ризик, що яйця до того торту довго стоятимуть напівзбиті, молоко збіжить, мука і цукор будуть розсипані по всій кухні, а сметану Евеліна втіхаря злизуватиме з ложки.
І от був, не буду кривити душею, в мене такий період, коли я думала "ну є ж в людей спокійні діти, оце ж пофартило їм" і я реально підзаздрювала тим, чиїх дітей було ні видно, ні чути.
Але потім дала собі на спокій, бо якщо реально подумати: яка в мене - непосидючої, активної і галасливої, мала би бути дитина?:) 
Взагалі порівнювати свою дитину з чиєюсь - це останнє, що варто робити. Краще того, в принципі, ніколи й не робити. Навіть десь наодинці з самим собою. Бо ж як можна порівнювати тих крихіток, коли вони всі такі різні? Такі ж різні, як різна кожна людина, бо вони хоч маленькі, але особистості. І хтось спокійний, хтось активний, хтось лінивий, хтось енергійний, хтось тихий, а хтось крикливий. І це не значить, що хтось гірший, а хтось кращий. Ті малі карапузи всі дуже кльові, і всі показують нам все найкраще, що в них є, якщо їх дуже сильно любити. Так що любіть своїх малявок:) 

Отакий вийшов милий опівнічний пост і мила знимка моєї бешкетниці:)

Здиванні польоти

Я таки великий лейдак, яких ще пошукати треба, і так розлінилась, що забула за свій блог:) Але останнім часом мені часто за нього нагадували, і я таки забрала себе від святкових столів, викинула з рук чергову цукерку і вирішила щось написати:)

Часу пройшло огого, а по немовлячих мірках це взагалі шалений відрізок часу і Евелінка навчилась купу всього нового, я не встигаю за її досягненнями. 
А найбільший розвиток почався, коли вона спочатку навчилася перевертатись в різні боки. З животика на спинку їй часом вдавалося перевернутись, коли їй було близько трьох місяців, потім лежачи на спині, вона постійно переверталась на бочок, а рівно в чотири місяці і один день зробила свій перший переворот з спинки на животик. І почалося. Просто лежати їй вже не хотілося, і вона постійно вертілась, перекручувалась і таким чином пересувалась. 
І тут сталося ВОНО. Те, що вперше найчастіше стається саме тоді, коли дитина ще тільки починає активно двіжувати, а батьки ще до цього не звикли. ВОНО - перший політ з дивана. Багато молодих мам, і я в тому числі, думають, що їх ця оказія омине, бо вони всі такі уважні і все таке, ага, не тут то було. Зазвичай на цей прекрасний політ вистачає кількох секунд, поки ви кудись втикнули, повернулись, одним словом, відволіклись. І малеча думає, а чо нє - пора виходити за рамки:)
Нє, ну в принципі, лєгєнди гласять, що є такі мами, в яких діти ніколи не падали з дивана, я їх вітаю, і медаль їм, медаль! Може вони зразу здогадались, що, якщо малеча вже дуже активна, то пора її перемістити на підлогу, може вони справді очей не відводять від дитини, ну але то не про мене. Моя малеча у віці чотирьох з копійками місяців вирішила, що то лі вона одна з братів Райт, то лі вона сокіл і літає, і сіганула з дивана на підлогу. Богу дякувати, коврик м'який, а диван низький, і нічого страшного не сталося, але крику було багато. І скажу вам точно, що я перелякалася значно більше за Евеліну. І з того часу вирішила, що хай краще лазить по підлозі. Хоча один випадковий політ в нас ще був. Зрештою, діти з тим ростуть, але це я зараз така мудра, бачили б ви мене в паніці після тих падінь:) 
Ліпше б, звісно, якби малявки не робили таких здиванних польотів, але ліпше й було б, якби долар був по п'ять)) Тож мужності вам, терпіння і витримки, молоді мами, а я йду таки з'їм ще пару цукерок з чайком у тиші та спокої, поки моя малеча спить:)

Головне правило материнства

Головне правило материнства не те, що просте, воно взагалі елементарне. Та разом з тим, багато мам, особливо молодих мама з першою дитиною, не дотримуються його, через що страждають самі і, як наслідок, страждає і дитина. Всі оці нерви, стреси, втоми і навіть депресії, як на мене, багато в чому саме через те, що мами не дотримуються цього правило, а воно дуже важливе, особливо, коли у вас вдома немовлятко.
Я й сама перші тижні не дуже зважала на це правило, через що, певно, і мала кілька істерик.

Отже, головне правило материнства: Ви маєте думати, в першу чергу, тільки про себе і про свою дитину.
Тільки про себе і дитину. Щоб ви обоє були ситі, чисті і щасливі:)
Не про родичів, сусідів, знайомих, випадкових перехожих, не про прибирання-готування-миття посуду та інші побутові речі, а тільки про малечку і про себе. Особливо перші кілька місяців. Не варто старатися встигнути все на світі, зі всіма побалакати, всіх в гості запросити, на всіх зважати, про все паритися, і ще й будинок утримувати в ідеальній чистоті, а на вечерю варити три страви.
Коли ви перш за все думатиме про комфорт малятка та свій, той час на всяке таке сам з'явиться. Бо дитина буде спокійна і щаслива, і ви разом з нею. 
І вже тоді, якщо вам то зручно та не напряжно, а дитина не проти, то запрошуйте хоч всю родину в гості і готуйте їм різотто з овочами і домашнє морозиво:)